Усвідомлене читання: чому важливіше читати не швидко, а з розумінням?
Що таке усвідомлене читання? Чому важливо читати не швидко, а вдумливо? Та як розвинути мотивацію до читання, коли щодня повітряні тривоги? Тут допоможе застосунок «Вивчаю — не чекаю». Він розроблений ГС "Освіторія" спільно з міжнародною благодійною організацією War Child Holland та МОН. Додаток не потребує інтернету та вміє зацікавити читанням. Авторка підручників і методичних посібників НУШ та співавторка контенту для застосунку Інна Большакова розповіла все про читацьку компетентність під час вебінару "Захопливе читання із застосунком "Вивчаю - не чекаю".
Читати — це не одне, а три завдання
Інколи батькам здається, що навчити читати — це одна-єдина, відносно проста мета. Дитина має складати літери у слова та швидко їх озвучувати. Якщо темп гарний та є автоматизм, усе в нормі. Але насправді механічно декодувати букви у звуки — це лише одне з трьох завдань для тих, хто навчає дитину читати. Ще й не перше за важливістю, а швидше друге.
Найпершим можна вважати ось що: розвинути мотивацію до читання. Зробити так, щоб дитина сама цікавилася книжками і щоб читання стало її повсякденною звичкою. Мотивацію до читання важко розвинути в наші часи, коли гаджети заполонили простір і дитина може отримати інформацію з відео. Діти мають зануритися в середовище читачів. Секрет у тому, щоб знайти книги для задоволення, що спонукають повертатися до них. А також у тому, що діти повинні від самого початку навчання бачити себе успішними читачами.
І третя ціль — навчити дитину розуміти те, що вона читає, розмірковувати і вчитися на сенсах текстів. Від розуміння значення слова вона поступово йде до того, як вони узгоджуються в реченнях, яка головна думка тексту, що дають художні засоби. Лише усвідомлене читання стає корисною навичкою в дорослому житті.
Після успішного навчання дитина має сказати: «Я хочу читати», «Я вмію декодувати» і «Я розумію прочитане».
Дитина має відчути голод до книжок
Читання є отриманням сенсу з друкованого тексту.
Етапи читацької компетентності:
До-читач — ще не знає букв, але вже усвідомлює, що існують книги, їх читають дорослі. Діти можуть розглядати й коментувати малюнки (є віммельбухи для тих, хто не вміє читати), гортати сторінки. Тобто це етап дошкільняти, який кожна дитина неодмінно має проходити для підвищення мотивації. У неї має сформуватися так би мовити голод до книжок, таких загадкових та цікавих. Формується бажання самостійно дізнатися, що ж там написано. Коли ж дитину змушують із ранніх років вчити букви, нав’язують читання, не дають «нагуляти апетит», це знижує мотивацію.
Читач-початківець — зазвичай припадає на перший цикл початкової освіти (1–2-й клас). Хоча в різних дітей усі етапи проходять у різному віці, залежно від індивідуальних особливостей. Читач-початківець вчиться декодувати. На цьому етапі ще важко отримувати задоволення від власного читання. Тож читання з батьками у 1–2-му класі саме тих творів, які подобаються хлопчику чи дівчинці, є дуже важливим. Діти навчаються вдумливо слухати та звикають до «книжкової мови». Це часто не враховують дорослі. Але мова, якою ми спілкуємося з дітьми, є розмовною, як і спрощена мова відео. А ось мова художніх творів — інша, до неї треба підготуватися та призвичаїтися. Якщо батьки не можуть особисто читати, можна залучити дітей до груп читання онлайн. Головне, щоб вони зацікавилися світом книжок.
Часто на наступному етапі, якщо не було традиції слухати тексти, дитина добре опановує механічне читання. Але чимало з того, що сприймає, не розуміє, бо не має готовності до художньої мови. У старших класах чимало підлітків, на жаль, охоче слухають стислі перекази літературних творів, а не читають їх самі, бо не готові сприймати складні тексти.
Вправний декодер — у середньому припадає на другий цикл початкової освіти (3–4-й клас). На цьому етапі дитина — упевнений читач. Механічне читання вже є навичкою, збільшується темп читання, з’являється виразність. Учні на притаманному їм рівні починають усвідомлювати сенси текстів.
Вільний/самостійний/незалежний читач, який добре розуміє прочитане.
Умілий читач: на цьому етапі людина має глибокий рівень усвідомленого читання. Дорослі опановують цей рівень протягом усього життя, адже вміло читати газети та філософські трактати — це різні речі. Різні рівні складності текстів вимагають різної майстерності.
Як проходить етап декодування?
Спочатку дитина вчиться визначати в мовленнєвому потоці потрібний звук. Потім розуміє, що цей звук позначений певною буквою, і саме це співвіднесення звука і букви є дуже важливим. Потім діти за допомогою вправ вчаться розрізняти букви і сполучати їх, щоб утворилося злиття. Це критичний момент у розвитку навички читання, коли діти мають сприймати одразу склад і вчитися його називати (не окремі звуки М і А, а МА).
Далі діти читають по складах, оскільки це найлегший і найоптимальниший варіант. Читання цілими словами не дуже притаманне українській мові. Згодом вони починають розуміти, що кожне слово щось означає, уявляють певний образ. Потім переходять на рівень речень, а далі — текстів. Саме ці процеси обумовили структуру програми для 1-го і 2-го класів, яка закладена в застосунок. І надалі структура навчального контенту залежить від того рівня читацької компетентності, який орієнтовно в певному класі діти мають опанувати. Відео побудовані так, щоб допомогти в організації читання.
Важливо, що застосунок мають змогу використовувати учні, які навчаються за підручниками різних авторів. Спеціально для цього автори намагалися не прив’язуватися до певного контенту. Але проєкт створений таким чином, щоб реалізувати державний стандарт.
Веселі помічники для дитини
Застосунок «Вивчаю — не чекаю» — як здорова їжа для мозку. Хай діти клікають не лише на «відосики», а й на відео та ігри, що допоможуть їм в опануванні читання та української мови.
«Родзинка» застосунку — оригінальні персонажі, велика українська родина, яка супроводжуватиме дитину протягом усіх занять. Діти (старша сестра Мар’яна та молодша Леся, старший брат Артем та маленькі близнюки Ярема та Віктор), сучасні впізнавані батьки Данило та Ганна, бабуся Марія і дідусь Павло, бадьорі, веселі, з почуттям гумору, а також хрещені батьки Володимир та Віра — усі вони стають супутниками у грі. Емоційний зв’язок із героями посилює бажання юного гравця дістатися фіналу. Із проходженням нових етапів герої змінюються, що підтримує інтерес дитини. Сім’я персонажів допомагає у вивченні української мови. Також є нагода поговорити про важливість родинних стосунків, сімейних традицій.
Урок починається та завершується життєвою історією, яка занурює в цікаву ситуацію. Якщо вивчаємо літеру О, вона стосуватиметься окулярів, якщо Б — барабана. На її основі часто створюється проблемна ситуація: наприклад, якого листа написати бабусі — паперового чи електронного.
Історії не лише допомагають вивчати букви, вони нагадують норми поведінки, дають змогу розв’язувати конфлікти, ефективно спілкуватися. Так через них реалізується формування життєвих цінностей. Також вводиться потроху розуміння художніх засобів: порівняння, метафори. Скажімо, коли бабуся розповідає про милозвучність та лагідність мови, з’являється котик. Або ж, наприклад, порівнюємо малюнки близнюків та записи звуків мовлення в давнину пращурами.
На кожному етапі — свої секрети
Зазвичай для певної букви маємо одне-три відео, де діти знайомляться зі звуком, потім з буквою друкованою і рукописною.
Ведуча Анастасія демонструє чітку вимову звуків. Діти люблять наслідувати, вони вчитимуться промовляти звуки й чути їх у мовленнєвому потоці. Також подано звуковий аналіз слів (але звукові схеми даються не на першому етапі, аби символи не відволікали від вивчення букв). Щоб було весело, діти мають вгадати слова, які починаються з певного звука. Слова не пишемо, щоб діти все сприймали на слух. Так вони призвичаюються до такого виду діяльності, як аудіювання. Якщо батьки зупинятимуть відео та називатимуть кожен звук у слові, це сприятиме формуванню фонематичного слуху. Це пріоритетне завдання таких відеоматеріалів.
Далі йде знайомство з друкованими буквами, великими та малими, адже саме з ними діти зустрічаються під час читання. Образ букви малий гравець шукає в різних предметах, ситуаціях, він накладається на інші зображення. Школярів навчають, як написати друковану та рукописну букви, аби для запам’ятовування вони вмикали й кінетичну пам’ять. Прописування літери сприяє тому, що діти швидше її розрізняють.
Також є окремі відео на відпрацювання сприйняття складів та слів. Важливо, щоб діти повторювали склади за диктором і бачили склад на екрані. Варто повертатися до такого відео багато разів, щоб діти читали все швидше й швидше.
Учні мають бачити цілісне слово, а не набір складів. Вони повинні самотужки визначати, як його поділити на склади. Це складне завдання. Тому у відео склади додаються в слово почергово або подаються слова, де підсвічуються окремі склади, щоб полегшити дітям роботу. Голосні звуки подані зеленим, а приголосні — синім. Від червоного кольору відмовилися: він надто збудливий і може асоціюватися із зауваженнями, які раніше писали червоною ручкою. Потрібно, щоб діти перебували в рівновазі та спокої під час роботи із застосунком.
«Дістаньте» ігри з гаджета
Значна частина матеріалу — серія ігор на відпрацювання тих чи тих умінь. Ігрова діяльність сприймається дитиною як задоволення, тобто вона вчиться, не помічаючи, що вчиться. Гейміфікація мотивує учня долати певний бар’єр на етапі читання. Тож розробники нині працюють над розширенням ігор.
За темами є ігри різної складності, тож можна обрати необхідне для юного читача. Варто орієнтуватися на зону найближчого розвитку (за Львом Виготським), як і загалом під час навчання. Тобто учень може виконати завдання, виникають труднощі, але він здатен їх подолати. Якщо все надто легко, сприйняття матеріалу буде поверхневим. Прості ігри варто використовувати лише для закріплення матеріалу.
Процес гейміфікації в школі — це привнесення ігрового моменту з дидактичною метою. А дидактичні ігри не є чимось новим. Вони здавна використовуються в освітньому процесі, просто нині розроблюються із залученням гаджетів. Нові сучасні технології дають змогу дітям швидше опановувати матеріал.
Секретна порада для батьків та вчителів, які хочуть отримати максимальну користь: «дістаньте» ігри із застосунку в реальне життя. Якщо у вчителів чи батьків є змога доповнити віртуальні ігри аналогічними настільними (видрукувати та оформити), це чудово для дитини. Якщо учень не лише водить пальцем по екрану телефона, а й рухається, перекладає картки, щось відшукує на папері, це теж доповнює розвиток та дозволяє швидше опанувати тему.
Що почитати?
У першому класі спочатку пропонують читати слова, невеличкі речення. Для читання із задоволенням для учнів цього віку є пісні та вірші, які склала поетеса Марічка Берізко, в яких чимало слів на ту букву, яку діти вивчають.
Для наступних класів початкової школи вже запропоновані тексти, які діти самостійно читають, це найпростіша теорія. Наприклад, як придумати лічилку, яку роботу виконує апостроф? У них є певні граматичні та орфографічні моменти для запам’ятовування. Якщо школярі зустрічають регулярно в тексті складні слова, спрацьовує зорова пам’ять, і потім їм буде легше писати їх правильно.
Для учнів 2–4-го класу також передбачені тексти для читання з розумінням. Це невеличкі тексти, які діти можуть прочитати самостійно і відповісти на запитання наприкінці. Запитання переважно на фактичний зміст, вони різнорівневі та не потребують записів (на вибір правильної відповіді).
У 3–4-х класах тексти довші та складніші, до них дають більше запитань. Застосунок доповнюється, тож перші уроки за другий цикл початкової освіти вже можна переглянути.
Читання для задоволення пропонує книжки різного рівня. Це народні казки, твори класичні та сучасних українських авторів. Вони мають динамічні сюжети та утримують увагу дитини.
За словами пані Інни, громадська спілка «Освіторія» робить величезну роботу, щоб залучити найкращі українські твори. А також варто подякувати авторам, які відгукнулися. Зараз використовуються тексти близько 20 письменників, у тому числі сучасних: Тані Стус, Зірки Мензатюк, Катерини Міхаліциної, Сашка Дерманського та інших. Нові тексти з’являються разом із новими уроками.
Чому важливо обговорити прочитане?
Якщо діти грають із застосунком, дорослим інколи здається, що вони самі мають навчитися читати. Але потрібна й робота з підручником за віком, практика читання. Застосунок є помічним засобом. Щоб дитина навчилася розмовляти рідною мовою, її досить помістити в мовне середовище, й вона почне говорити, навчаючись від тих людей, які з нею спілкуються. Читання ж — це складна когнітивна діяльність, якої треба навчати. Якщо скупити книжок та завантажити застосунок, самотужки дитина все одно не опанує читання. Потрібна допомога батьків, щоб усе це було максимально корисним. Разом читати, слідкувати за прогресом дитини, пояснювати незрозуміле, підбадьорювати, коли юному читачеві здається, що в нього нічого не виходить.
Матеріали застосунку, звісно, стануть гарним помічником і для вчителя. Їх можна використовувати на дистанційному навчанні або запускати в класі на очному. Варто подивитися частину відео та обговорити, потім решту — і також перейти до обговорення. Пограли й поділилися результатами. Дослідження доводять, що просто перегляд доносить до учнів лише дещицю інформації. Обговорення після відео цінніше, ніж воно саме. А навіщо ж тоді відео? Можна сказати, що розмови після побаченого — ніби кола на воді, які розходяться після кинутого камінця. Але без камінця не буде й кіл.
Джерело:https://osvitoria.media/opinions/vyvchayu-ne-chekayu-superzastosunok-dlya-superchytannya/
